Безбар’єрність – це філософія суспільства без обмежень. Це про внутрішню готовність створювати середовище, в якому буде зручно всім.
У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а отже забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Згідно з статтею 21,24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Так, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, а також рівними перед законом. Отже, метою Національної є створення безперешкодного середовища для всіх груп населення, забезпечення рівних можливостей кожній людині реалізувати свої права, отримувати послуги на рівні з іншими, шляхом інтегрування фізичної, інформаційної, цифрової, соціальної та громадської, економічної та освітньої безбар’єрності до всіх сфер державної політики.
Безбар’єрність – це культура, правила, політика
Чи задумувалися ви, з якими труднощами стикаються батьки маленьких дітей? Наскільки складно підтягнути дитячий візочок сходами однієї людині без сторонньої допомоги, зайти до магазину, де немає пологого входу чи пандуса, або у транспорт без спеціального пониження?
Про цю проблему ми не замислюємось, поки самі не стаємо батьками чи поки в нашому близькому оточенні не з’являються діти. Усі ці сходинки, бордюри, високі пороги – це все бар’єри, які не дозволяють батькам або опікунам вільно пересуватися з малими дітьми. Це також перепони, що ускладнюють пересування людям з інвалідністю, для яких більшість українських міст і сіл є архітектурно недоступними, а також людям старшого віку й іншим представникам маломобільних груп населення.
Є бар’єри ось такі-фізичні, просторові. Але є бар’єри економічні і освітні, коли у людей немає можливостей отримати гідну роботу чи доступ до якісної освіти через те, що вона якось відрізняється. Є бар’єри у ставленні до людини через певні ознаки (вік, стать, колір шкіри, мова), коли вона відчуває своє виключення з соціуму і не має можливості реалізувати своїх амбіції та громадянські права.
Усі бар’єри шкодять не тільки певній групі людей, вони шкодять усьому суспільству. Адже ми втрачаємо величезний потенціал, відмовляючись взаємодіяти з різними людьми, у кожного з яких є унікальний досвід. Втрачений потенціал-це втрачені можливості для нас всіх. Саме тому безбар’єрне та відкрите суспільство, де кожен відчуває, що до нього ставляться з повагою попри будь-які ознаки й статуси, і знає, що у нього є рівний доступ до можливостей, має перспективу для розвитку.
Безбар’єрність – це програма, яка має на меті привернути увагу всього суспільства до великої кількості «бар’єрів», що стоять перед багатьма громадянами України ( особливо тепер ) у реалізації своїх прав і свобод , доступу до публічних послуг та участі у суспільному житті, вільного доступу до правосуддя, рівного доступу до правової інформації, тощо.
Безбар’єрність стає новою суспільною нормою. Зміни, які ініційовані на Раді безбар’єрності, стосуються не лише людей, які змушені стикатися з різними бар’єрами у своєму житті. Ці зміни насамперед про те, якою країною ми прагнемо бути. Країною, де кожен має рівні права і можливості. Країною без бар’єрів.
Реально побудувати світ, де люди з інвалідністю мають доступ до всього, до всіх благ і всіх досягнень, якими користується світ.
Безбар’єрність має стати державною політикою та новою суспільною формою.
